З–поміж найбільших зимових свят чи не найвеселішим та найочікуванішим
був день Андрія, 13 грудня, коли, за українським звичаєм, сільська
молодь збиралася в одній хаті на так званих «великих» вечорницях,
влаштовуючи там усілякі забави та гульбища.
Як правило, вечорниці проводилися в оселі шанованої на селі жінки, яка
повинна була наглядати за молодими людьми. Першими, ще до заходу сонця,
збиралися дівчата, аби встигнути до приходу хлопців приготувати спільну
вечерю і, найголовніше, спекти Калиту – круглу пшеничну
паляницю з отвором посередині.
Відновити такий звичай українців у нашій школі вирішили учні 8-9 класів,
а доброю господинею стала Савицька Алла Миколаївна. У імпровізовану
хату прийшли вбрані в українські народні костюми дівчата та хлопці, вони
співали українських пісень, грали в різні народні ігри, ворожили, їли
калиту та обмазувалися сажею. Інші школярі з цікавістю спостерігали за
цим дійством.
Свято Андрія – це і радість, і сум, і потаємна надія. Етнографічна
спадщина андріївських вечорниць – це культурний набуток нашого народу,
міцно пов’язаний з духовністю та невичерпною народною мудрістю; це
веселе і колоритне дійство, жарти, дотепи і сміх, який охоплює не тільки
молодь, а й усіх.
Молодь на вечорницях
Добра господиня
Гадання на черевиках
Ворожіння Пригощання варениками
|
